Протягом усієї своєї практики та складного шляху як мисткині, Марія Куліковська постійно повертається до архітектури, неминуче користується навичками проектування і об'ємно-просторового мислення, отриманого за довгі роки вивчення архітектури будівель та споруд, щоб якомога гостріше й складніше представити власну ідею тіла — людського, жіночого — в публічному просторі.

Шлях Марії як архітекторки, художниці і перформерки почався ще в 90-х на узбережжі двох морів — Чорного і Азовського — в Криму. Вона народилася на перетині епох, коли держава вирішила почати Перебудову та перейти до капіталізму й ринкових відносин. Але склалося інакше, і країна, яку Марія ніколи не бачила, але в якій вперше побачила світ, зникла так і не встигнувши познайомитися з нею. Ще з дитинства таємними «друзями» мисткині були руїни античних поселень і городищ Керчі, розкиданих по всій території рідного міста художниці.

Стародавні греки використовували статуї жінок, називаючи їх каріатидами. Каріатиди виконували конструкційну функцію, підтримуючи елементи будівлі, тим самим символічно зображуючи досить жорстоку і патріархальну конотацію жінки, утримуючої всю вагу і міць будівлі — тримаючи на своїх плечах постійний вантаж. Подібне відношення до жіночого образу було нагадуванням про місце в суспільстві кожної реальної жінки та про її покарання. Спостереження за важкою працею жінки, її непомітністю, відсутністю гідного визнання, викликали в художниці зростальний бунт і бажання змінити це через власні твори. Свої повнозростові скульптури-зліпки власного тіла з балістичного мила Марія Куліковська окреслює каріатидами: сильно-вольовими, крихко-обережними, стримано-відчайдушними жінками-фігурами-об'єктами-суб'єктами,за якими спостерігають та які спостерігають.

9 червня 2014 року група проросійських терористів розстріляла мильні скульптури Куліковської, які виставлялися на території донецького арт-центру «Ізоляція», що був захоплений та розграбований бойовиками днр. Ці травматичні події відобразилися у творчості кримсько-української художниці гостро-політичними перформансами, а навіть — розстрілом власних скульптур, зафіксованого у художньому фільмі Дар'ї Онищенко — «Забуті». Ці та інші скульптури зроблені Марією у співавторстві з Олегом Вінніченко були представлені у гроті Одеського художнього музею на виставці «Моя Шкіра — Моя Справа»

*на основі тексту до виставки.