«Моя Друга Ксена І» – найперша скульптура-копія тіла Марії Куліковської. Фігура була створена у 2010 році у підвалі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Пізніше була представлена на конкурсі МУХі 2010, в результаті якого Марія Куліковська вперше взяла участь у груповій мистецькій виставці. Саме «Моя Друга Ксена І» стала початком художнього дослідження художницею себе, своєї тілесності, розуміння ким вона є та сприйняття себе як людини та жінки.

Назва роботи пов'язана з ім'ям, яке дала мама Марії Куліковської під час її народження, – Ксенія, але художниця того не знала. Дізналася вона про своє перше ім'я у 2010 році, що й зумовило її розпочати пошуки ідентичності у скульптурній практиці, яка дозволила художниці поєднувати в одному об'єкті велику кількість різних, часто незнаних та не до кінця зрозумілих, іпостасей. Після створення скульптури, художниця вперше повноцінно змогла роздивитися себе, зробила можливим побачити інший бік себе, фізично неохопний для зору.

На момент створення скульптури Марія вивчала архітектуру у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, де більшість викладачів складали чоловіки, які скептично ставилися до експериментів дівчат у групі. Тоді в академії панувала думка, що професійних скульпторок не існує, що викликало у Марії прагнення протесту. Саме робота Куліковської зі скульптурами, що створені як репліки її тіла, дають художниці поле до дискусії про позицію жінки у сучасному суспільстві.

Першопочаткова архітектурна освіта Марії Куліковської зумовила комплексний підхід до роботи зі скульптурою. Художниця завжди сприймала архітектуру як оболонку, мембрану, тіло простору, тіло публічне, суспільне, соціальне, що обумовлює людське існування. Основу своєї роботи з проєктуванням простору Марія Куліковська завжди концентрувала навколо роботи з тілом. Скульптура-зліпок «Моя Друга Ксена І» стала точкою зворотного дослідження тіла як архітектурної одиниці. Створюючи свої копії, художниця прагне відділитися від себе і побачити себе з усіх боків, прослідкувати межі кордонів внутрішніх та зовнішніх, побачити, як тіло буде взаємодіяти з простором. Процес зняття зліпків з тіла художниці, взаємодія зі змінюваною, одиничною людською оболонкою стає невичерпною роботою-дослідженням себе. Донині щороку Марія створює нову форму, щоб відстежити трансформації свого тіла.