Образне і змістове наповнення виставки зосереджено навколо запропонованого авторками комплексного поняття Тіло-Шкіра-Оболонка-Мембрана-Шкура-Колір жінки. У назві проєкта також закладена смислова багатозначність російського слова цветы, яке співзвучне слову цвета (українською – квіти і кольори). Художниці пропонують власну інтерпретацію фемінності відносно особистих внутрішніх травм і суспільства, влади і кордонів, материнства і його відсутності.

Олександра два роки фотографує квіти, що в'януть, гниють, засихають – щойно зрізані, але вже вмираючі. Цю серію вона почала в той період, коли народила дитину. Фотографії спочатку були своєрідною рефлексією на трансформацію її життя і тіла, новий статус у суспільстві, а також свого роду підсвідомою психологічною терапією і способом звільнитися від внутрішніх страхів і травм пам'яті.

Роботи Марії ведуть глядача в сконструйовану нею реальність, де тіло, чуттєвість, щирість, квірність, фемінність, нова ідентичність і героїзм перемагають дитячі травми, страхи і конфлікти, породжені турбулентним світом. Акварельні малюнки, що кровоточать на старому папері для архітектурних креслень, бюсти художниці з балістичного мила і квітів, відео, де Марія стріляє в безліч самих себе і оголена блукає в лісі. Художниця запрошує у свій внутрішній світ і пропонує розділити її особисту травму. Ту, від якої вона тікає у власний ліс квітів, при цьому оголюючи ретельно приховані скелети в шафах глядача і суспільства*.

Відкриття виставки відбулось 6 грудня 2019 – в День народження батька Марії Куліковської, котрий проживає на Краю Землі, і, заразом, в День Збройних сил України.

*прес-реліз до виставки.