Ця робота є текстильним продовженням акварельної серії «Сага про вагітну мене та про мого вагітного чоловіка», створеної на основі медичних висновків і знімків УЗД вагітності Марії Куліковської. Перенесення акварельної техніки у тривимірний простір – килим, відкриває новий рівень матеріальності й тактильності, перетворюючи ефемерні лінії на рельєфну текстуру, яку можна не тільки побачити, але й відчути на дотик.

Центральним образом роботи стає трансформоване, змінене вагітністю тіло художниці, яке втілює фізичну й психологічну метаморфозу. Вагітність тут осмислюється як стан між життям і смертю, контролем і хаосом, тілесною крихкістю та надзвичайною силою. Саме тому форма тіла Куліковської в цій роботі набуває гіпертрофованих, майже сюрреалістичних рис — зливання людського з рослинним, інтимного з загальнолюдським.

Присутність квітів у композиції є відсилкою до середньовічної іконографічної традиції hortus conclusus (лат. «замкнений сад»), яка символізує жіноче тіло, плідність та захищений простір життя. Але в інтерпретації Куліковської цей мотив не є статичним: квіти проростають крізь тіло, зливаються з ним, розривають його межі, створюючи складну взаємодію між внутрішнім і зовнішнім, особистим і суспільним.

Килим стає частиною довготривалої практики художниці з документування тіла як політичного об’єкта, що не належить тільки їй самій.  Так само як акварелі, намальовані на медичних бланках, ця робота звертається до теми контролю над тілом, його соціальної та правової фіксації. Вагітність тут — не лише особистий досвід, а й простір суспільних очікувань, норм і табу, які формують сприйняття жіночого тіла та його трансформацій.

«Сага про вагітну мене та про мого вагітного чоловіка» в текстильній формі набуває нового рівня матеріальної стійкості. Якщо акварель є швидкоплинною, текучою, легкою, то килим — це фізичний, довговічний об’єкт, що вбирає в себе тепло й дотик. Це не просто зображення вагітного тіла, а його перетворення на об’єкт, який стає частиною простору, який можна відчути, але який водночас несе тягар документальної фіксації.

Робота, як і вся серія, залишається відкритим питанням: де проходить межа між тілом і владою над ним? Хто визначає його статус і право на існування? Як фізичний стан перетворюється на соціальну категорію? Відповіді на ці питання художниця шукає не тільки через живопис, але й через тактильний простір килима, який залишається свідком цієї трансформації.

‍

Святослав Михайлов