Феміністична критика влади є центральною темою її творчості. Її мистецтво глибоко вкорінене як в особистому, так і в національному досвіді. Роботи Куліковської відображають травматичні наслідки війни, вимушеного переселення та постійної боротьби за право на самовираження й тілесну автономію. Народжена у Криму, у  Керчі, вона була позбавлена права повернутися на батьківщину після окупації півострова росією у 2014 році. Через свої політичні перформанси Куліковська потрапила потрапила до «чорного списку» російських спецслужб, зазнала переслідувань і постійного нагляду. Проте, незважаючи на загрози, Куліковська продовжує влаштовувати акції протесту по всій Україні та Європі, спрямовуючи свій спротив проти колоніальних і патріархальних систем.

Того ж року, коли її вигнали з Криму, російські війська захопили міжнародний арт-центр Ізоляція в Донецьку, де демонструвалися її роботи. Тоді простір культури було перетворено на в’язницю та катівню. Скульптури Куліковської — відбитки її власного оголеного, вразливого тіла — були знищені. Шматочки цих скульптур пізніше знайшли у фрагментах у подвір’ї в’язниці ті хто опинився у полоні. Осмислюючи ці події та їхній вплив, мисткиня прагне через свою творчість звільнити жіноче тіло від гніту та надати силу голосам, що протистоять репресивним структурам.

Назва виставки походить із фрагмента втраченого вірша Сапфо:
«Кажуть, одного разу Леда знайшла яйце — блакитне, як гіацинт».
Міф про Леду, яку зґвалтував Зевс, обернувшись лебедем, століттями виправдовував насильство над жіночим тілом. Але версія Сапфо, здається, пропонує іншу історію: Леда знаходить яйце — символ нового життя, залишене іншою жінкою, що також тікала від бога. Термін «яєчники» походить від грецького слова ōón, що означає «яйце». Чи було яйце насильно відібране у Леди, чи вона знайшла диво — життя, що чекало її тепла?

Материнство, обране свідомо, крізь любов і після травми, всупереч загрозам і небезпекам, позначає новий етап у творчості Куліковської. Адже материнство не визначається біологією: не обовʼязково мати яєчники чи матку, щоб бути матір’ю. Так само і їхня наявність не визначає необхідність бути жінкою. У своїх нових роботах мисткиня розповідає історію матері та доньки, які поділяли одне тіло. Разом із жінками своєї родини з Криму — матерями й цілительками — Куліковська створює твори, що втілюють їхню спільну силу й можливість долати труднощі.

Загроза насильства, про яку йдеться у міфі, залишається повсякденною реальністю для жіночого тіла, а війна — його найжорстокішою формою, що прагне знищити все крихке й тендітне. Понад десять років Куліковська досліджує можливості людського тіла витримувати біль і чинити опір — як у миттєвому, так і в історичному сенсі. У її роботах часто з’являються квіти — як нагадування про смерть (memento mori) та символи тендітності життя, і водночас — як цілющі трави з її рідного краю.

Куратор_ка: Марія Вторушина

‍