Післяобраз (afterimage) – це феномен, коли після концентрації погляду на конкретному об'єкті мозок створює певний образ, що утримується свідомістю навіть після усунення об'єкта. Післяобрази найчастіше виникають від споглядання предметів, що були опромінені сонцем, або сліпучих спалахів. З фізіологічної точки зору даний феномен є побічним ефектом адаптації очей до яскравого світла. Однак післяобрази мають досить індивідуальний характер, тому що в них присутня велика частка психоемоційного стану людини.

Післяобраз – це візуалізація взаємодії між ілюзією та реальністю, коли вони сплітаються настільки щільно, що їх неможливо відрізнити одне від одного, навіть попри наочні розбіжності. Тут гармонія між предметним і фантазійним світами досягається шляхом персональних відчуттів. Сприйняття людини надає цим двом феноменам виразності та рівності поміж собою, робить їх візуально відчутними.

Саме ця контроверсійна гармонійність та реалістична ілюзорність поєднує монохромну яскравість картин Волокітіна, експресивну чуттєвість творів Маліновської, прогресивну тонічність відео-арту Федотової та динамічну статику скульптур Куліковської. Уляна Курганова, мистецтвознавиця