«Розстріляна фігура» втілює у собі біль та шок від подій, що відбуваються в Україні, зокрема ті травми, що війна завдає жінкам. Її роботи порушують питання не лише фізичної, а й психологічної вразливості, адже рани на фігурі нагадують про знецінення людського життя у війні та про нестабільність нашого існування в умовах збройного конфлікту.

Форма та матеріал, які використовує Куліковська, створюють особливу атмосферу крихкості. Скульптура на вигляд ніби тане, проте водночас вона залишається статичною, ніби приреченою застигнути у миті болю та страждання. Прозора епоксидна смола, що огортає внутрішній шар кольорів та текстур, символізує шкіру, котра приховує, але й частково оголює травми, що завдає війна. У цій прозорості Куліковська розкриває тіла жінок, які є одночасно і жертвами, і символами стійкості.

Цей твір також слугує нагадуванням про безсилля та боротьбу. У процесі «розстрілу» своїх скульптур, коли Куліковська буквально прострілювала їх кулями, мисткиня намагалася знайти спосіб відреагувати на травматичний досвід через творчість. Це не лише особистий акт художниці, але й потужне висловлювання на тему відсутності гуманізму в умовах війни. Її твори спонукають глядача замислитися про те, як суспільство підходить до осмислення конфлікту, як воно ставиться до тіл, що постраждали внаслідок війни.

Марія Куліковська також використовує свої скульптури як протест проти об'єктивації та знецінення жіночого тіла, яке часто стає об'єктом насильства та зловживань у військових конфліктах. Вона піднімає питання цінності та поваги до життя та тіла, які з легкістю ігноруються у контексті військових злочинів. З цим образом розстріляної, пораненої жіночої фігури Куліковська доносить жорстку правду про те, що жінки теж страждають і стають жертвами, їхній біль і травма також заслуговують на визнання.

Війна та особистий досвід мисткині постають в «Розстріляних фігурах» не просто як політичні чи соціальні явища, але як травма, що фізично й емоційно відбивається на людях. Куліковська створює скульптури, які можна сприймати як своєрідні меморіали невидимим жертвам війни — тим, чиї історії замовчуються, чиє страждання часто залишається поза увагою. Ця робота стає потужним візуальним зверненням до всіх, хто розглядає її, змушуючи зануритися у роздуми про крихкість життя та високу ціну конфлікту.

‍

– Святослав Михайлов