Це складний чотирьохетапний процес. Спочатку створюється гіпсова формовка мого тіла. Потім гіпсові фрагменти знімаються і збираються в єдину форму, в середину якої заливається гіпс. Далі верхній шар розбивається і залишається гіпсова скульптура, з якої на наступному етапі знімається силікон. Він сам собою не тримає форму, тому поверх робиться шар, що його фіксуватиме. Раніше я робила форми лише з гіпсу, але їх вистачало тільки на два-три виливки. Натомість силіконова витримує значно більше виливків із різних матеріалів. На створення однієї форми витрачається бочка силікону (70–80 кг). У процесі з'являється багато відходів, іноді доводиться все переробляти.

Я роблю все разом зі своїм чоловіком – Олегом Вінніченко. У нього багато досвіду, він знає всі технічні нюанси, хоча не позиціонує себе як художник. Ми вдвох конструктивно все обговорюємо, але і сам матеріал дає приблизно 30% концептуального рішення. Перед формуванням я ретельно піддаю депіляції практично все тіло, а голову замотую целофаном. Дихаю через вставлені в ніс трубочки. Це важко, бо доводиться стояти півтори-дві години. Гіпс спочатку дуже холодний, а потім нагрівається до 60 градусів. На тілі іноді з'являються опіки і набряки. Зараз я не можу витримувати цілу формовку, тому що у мене розвивається клаустрофобія, я починаю панікувати і все з себе зривати. Тому спершу робиться все тіло, і тільки наприкінці окремо маска. «Мене» збирають зі шматочків, це вже ювелірна робота.

– Марія Куліковска‍
‍(уривок зі статті Світлани Богданець)