«Армія клонів» народилася у 2010 році, ці скульптури – репліки тіла художниці, які проблематизували поверхню людського тіла загалом, тему шкіри, покриття тіла як межу між внутрішнім і зовнішнім, живим і неживим, а також визначенням тотожності. Точне повторення людини, її клонування було поміщено у світ, де вона пройшла стадії руйнування та смерті, представляла «смерть у неочікувані години». За словами художниці, гіпсові клони можуть зробити щось, чого не може ніхто з живих осіб – надати можливість побачити руйнування власного тіла, його стан після смерті.

Щобільше, Марію цікавив аспект крихкості людської оболонки, як те соціальне уявлення, яке повністю зникає разом із фізичною смертю людини, а не є сховищем безсмертної душі. Позбавлена кольору, «нейтральна» біла скульптура, розміщена в різних середовищах, підкреслювала якусь особливу бездуховність і пліснявість манекенів – вона переосмислювала робочі гіпсові форми, які не були розраховані на вічність, повноту, значущість.

Індивідуальність людини, традиційно пов'язана із зовнішністю, ставиться під сумнів під час тиражування образу, клонування. По суті, мембрана, шкіра, яка обволікає порожнечу – ось фігура «Армії клонів». Ця порожнеча, незмінність висвітлюється у «залишках» скульптур, що демонструються у напівзруйнованому вигляді на різних виставках. У зв'язку з цим шкіра – це не просто межа між тим, ким ми є, і ким ми не є. Навпаки, шкіра стає тілом, а ми самі – стаємо шкірою, це контактна зона, а тіло, як і шкіра, є сьогодні суглобом мистецтва. Скульптура, спочатку розуміється як меморіальна репрезентація, як можливість і необхідність говорити про припинення існування людини.

* Оксана Баршинова - авторка тексту, історикиня мистецтв, критикиня, кураторка Національного художнього музею України в Києві. Зима 2012.