Уявлення про те, що означає бути жінкою в суспільстві та що становить її як жінку, зазнало кардинальних змін протягом останнього століття. Завдяки емансипації жінки стали незалежними в управлінні власним життям. Змінилися й стандарти маскулінності. Сьогодні не дивно, що жінка працює так само важко, як і чоловік. Але незважаючи на це, «традиційні» вимоги до жінки, такі як бути красивою, надихати чоловіків, бути матір'ю і виховувати дітей, зберігаються. Маючи рівні права з чоловіками де-юре, жінка продовжує боротися за них у багатьох складних ситуаціях де-факто, які часто вимагають сили особистого вибору. «Жіночі» професії є менш престижними та низькооплачуваними, тоді як в уряді та бізнесі переважно домінують чоловіки. З дитинства жінку оточують зразки жіночності, які слідують за нею все життя, щоб вона не відходила від них. Жінкам розповідають про себе.

Через роботи художниць ми чуємо голоси жінок про себе та суспільство. Коли жінка починає говорити сама, модель замовкає. Коли історія переосмислюється як жіноча, вона відкриває свої невідомі сторони, де неможливо оминути проблеми дискримінації, а також досягнення жінок, які не вписані в мейнстрім. «Жіноче» і «чоловіче» можуть розкриватися в несподіваних місцях і в різних поєднаннях. Попри звичайну жорсткість цих понять, пильне око бачить, як вони весь час розмиваються.

Століттями жіноче тіло було захоплюючим фасадом і репродуктивною машиною, а жіночу особистість класифікували за типом залежності: мати, дружина, коханка, повія. Сьогодні ми живемо у світі, який уможливлює абсолютно інше бачення, висуваючи наперед політичну вимогу рівності статей незалежно від реальних чи уявних відмінностей між ними. Однак для реалізації декларованої рівності необхідно дослідити, як конструюється «жінка». Це включає стигмати історії, жіночої сексуальності та мужності дарувати життя. Крім того, це має неймовірно важливий голос у культурному та соціальному житті, який змінює символічний порядок. Цей голос особливо важливий під час військових конфліктів, які посилюють панування «чоловічого».

Рівність неможлива, доки кожен чоловік без страху не запитає себе: «Що в мені жіночого?» Для жінки це питання означає дистанцію для розуміння своєї ідентичності та гендерної ролі. Виставка пропонує низку таких концептуалізацій. Жіночу тілесність, жіночу історію, жіночі практики та ритуали повсякденного життя, критику суспільства та гендерних ролей досліджують роботи українських та польських художниць.